властей, обрати органи влади, обмінятися новинами, відзначити свято. На площі чи поруч із нею височів собор або головна церква міста. Сюди ж виходила і ратуша - будинок, де засідала і вирішувала важливі справи міська рада - магістрат. Собор і ратуша складали предмет особливої гордості городян, мали величний вигляд і багате оздоблення. Неподалік підносилася башта - символ міської свободи. Її дзвін скликав городян на площу в разі небезпеки.

На площу дивилися вікна будинків найбагатших і найшанованіших городян. До речі, придбати в місті будинок могла тільки людина, яка володіла всіма міськими правами. Повноправних городян називали в Німеччині бюргерами, у Франції - буржуа, в Італії - пополанами; всіх інших - просто мешканцями.

Від ринкової площі в різні боки розбігалися вузькі криві вулиці. Землі в місті не вистачало, тому їх прокладали, керуючись правилом «не ширше довжини списа». Далеко не завжди на міській вулиці могли розминутися два візки. В Брюсселі навіть існувала Вулиця одного пішохода. Будинки також ставили впритул один до одного - так, що верхні поверхи нависали над нижніми. Вулиці були вузькими, темними й брудними. Каналізації не існувало, сміття викидали просто на вулицю. У дощ вона перетворювалася на справжнє болото, і пішохід ризикував подолати її лише на ходулях. Наприкінці XII ст. французький король Філіпп II Август знепритомнів від тих «пахощів», що через відчинене вікно донеслися до його паризького палацу. Після цього він наказав замостити дорогу. Імовірно, вона стала першою в Європі міською бруківкою. Систематичне брукування міст почалося лише із середини XIII ст., однак аж до кінця Середньовіччя таких вулиць було мало. Ще в XV ст. імператор Фрідріх III ледве не потонув у центрі міста разом із конем. Зате в такій багнюці добре почувалися численні гуси, качки, свині, яких тримав кожен бюргер. Не дивно, що в середньовічних містах часто спалахували жахливі епідемії.