ких соборів. Дмитрій Донськой звів білокам'яний Кремль. Видатними тогочасними пам'ятками є Успенський та Благовіщенський собори.

5. Турботи повсякденного життя. На Русі, як і в Західній Європі, устрій і вигляд житла, їжа і напої, звичка вдягатися залежали від кліматичних умов і добробуту людини.

У ХІІІ-ХV ст. двір знатної людини оточувала огорожа з воротами і хвірткою. На подвір'ї стояло декілька житлових будинків, у одному з яких -хоромах - жив хазяїн, в інших - його слуги. Хороми будували дерев'яні, триповерхові, з багато оздобленим теремом нагорі. Крім житлових приміщень, хороми мали світлиці — світлі кімнати, де жінки ткали та вишивали, і горницю - вітальню. Позаду хором споруджували хліви, клуні та лазні. Кожний двір мав сад і город. Великі феодали нерідко зводили також власну церкву. Поступово верхівка знаті перейшла до будівництва кам'яних хоромів.

Міські садиби виходили на вулицю парканом, за яким знаходились житлові та господарчі будівлі. У рідких випадках вулиці замощували дерев'яними дошками, однак у дощову погоду вони все одно ставали практично непроїжджими. На кожній вулиці височіли одна чи декілька церков.

З XIV ст. у великих містах, насамперед у Новгороді та Москві, почали використовувати віконне скло. Втім, таку дорогу річ могли дозволити собі лише забезпечені люди. Багатії охоче споруджали ще й яскраві та барвисті вітражі. Оскільки тогочасне скло не пропускало світла, більшу частину доби у звичайних приміщеннях горіла лучина. Свічки купували лише заможні люди. Не відмовлялися вони й від задоволення прикрасити свої приміщення іконами, різьбленими меблями, дорогим посудом.

Важливе місце повсюди відводилося печі, якою користувалися і для обігріву житла, і для приготування їжі. Якщо в багатих будинках піч мала комин, звідки дим виходив прямо на вулицю, то у простих людей він потрапляв спочатку до кімнати і вже потім через вікно чи двері - назовні. Спочатку печі просто білили й інколи розписували, а згодом почали обкладати кахелем. З міркувань безпеки палити печі влітку заборонялося, тому приготування їжі переносили на відкрите повітря у двір. Попри таку обачність, пожежі були звичайним явищем у містах і нерідко знищували їх дотла.

Селянський двір також мав огорожу і складався з чотирикутної дерев'яної хати, господарських приміщень, городу і садка.

Вигляд і якість одягу залежали від приналежності до певного стану та від статків людини. Простолюд носив одяг з домотканої тканини, переважно лляної чи конопляної. Заможні використовували дорогі іноземні тканини. Основну частину одягу селян і городян, чоловіків і жінок, багатих і бідних становила сорочка. У простих чоловіків вона була коротшою, ніж у багатих, і доходила до колін; у жінок - спускалася до п'ят. Сорочки розрізняли нижні і верхні, причому останні шили із щільнішої тканини й усіляко оздоблювали. Жінки зверху сорочки вдягали сарафан - сукню без рукавів. Чоловіки носили штани - ноговиці, а на сорочку вдягали свитку і коротку вузьку куртку - сіряк. У холодну погоду прикривалися плащами, шубами, кожухами.

Чоловіки використовували хутряні, плетені, валяні шапки різних фасонів. Заміжні жінки, щоб повністю закрити волосся, обкручували голову шматком тканини і зверху вдягали гарно оздоблений кокошник. Городяни носили шкіряне взуття - різного роду черевики і чоботи. Селяни обходилися плетеними личаками.