церемоніал. Підкреслювати великокняжу гідність мусили також особливі знаки - барми (опліччя) і начебто отримана з Візантії шапка Мономаха. Гербом Московської держави Іван III зробив двоглавого орла.

Своєї головної мети - територіальної єдності - Іван III досяг. Але князь розумів: зупинятися на цьому не можна, необхідно далі укріплювати молоду державу. Іван III наполегливо боровся за відвоювання у Литви руських земель і зміг повернути десятки міст, у тому числі Вязьму, Брянськ, Путивль тощо. Московській державі вдалося встановити дипломатичні відносини з багатьма країнами. Русь, про яку за роки монгольського ярма в Європі майже забули, швидко здобувала міжнародне визнання. Настав час змінити управління державою.

Провідна роль Московського князівства у визволенні від ординського ярма зробила його визнаним центром держави. На чолі її стояв верховний володар усіх земель - великий князь, при ньому постійно діяла державна рада - Боярська дума. Для виконання своїх рішень великий князь і Дума призначали дяків - професійних знавців своєї справи, але зазвичай людей незнатних, вихідців із дрібних феодалів. Ділові й досвідчені дяки стали надійною опорою великокняжої влади. Управління містами і областями здійснювали намісники.

Водночас відбувалися важливі зміни в суспільстві. З кінця XV ст. верхівка землевласників-бояр перейшла на державну службу й утворила вузьке коло титулованої знаті. Колишні правителі незалежних земель, удільні князі, мусили тепер нести військову службу на користь великого князя і перетворилися на служилу знать. Слідом за удільними князями їхні бояри (середні та дрібні феодали) теж поступили на службу до великого князя, становили його двір і тому називалися дворянами. Нагородою за службу було отримання від держави землі - помістя. Ті, хто мав помістя - поміщики, - підпорядковувалися прямо голові держави й відігравали в країні все помітнішу роль.

Основну масу населення становили селяни. Вони поділялися на декілька груп залежно від того, на кого працювали. Розрізнялися селяни княжі, помісні, монастирські тощо. У містах переважно проживали ремісники та купці, хоча чимало було й «низького люду» - різного роду слуг.

У 1497 р. було видано Судебник - перший з часів Київської Русі звід законів для всієї країни. Його поява - важливий крок до зміцнення єдності руських земель. Разом з тим Судебник посилив залежність селян, яким дозволялося переходити від одного до іншого феодала лише раз на рік: за тиждень до Юр'євого дня (26 листопада) і впродовж тижня після нього. Однак піти від землевласника можна було тільки після сплати «пожилого» - свого роду відшкодування за втрату робочих рук, зазвичай досить значної суми.

Доба Івана III - це час об'єднання земель Північно-Східної Русі, остаточної ліквідації ординської залежності, важливих змін у державному управлінні та перетворення Московії на одну з найсильніших тогочасних держав.