звичайного ратника бився у самій гущі свого війська. Під тиском ординців сторожовий полк відійшов до головних сил. Упродовж двох годин противник намагався зламати їх, однак у момент, коли успіх став схилятися на бік Орди, ударив засадний полк. Це вирішило кінець битви: великий полк зміг перейти в наступ і змусити ординців тікати. Перемога була повною, але коштувала неймовірних утрат обом сторонам. Великого князя Дмитрія, пораненого, знайшли на полі битви. Заслуги талановитого полководця і просто відважного воїна були визнані прозванням Донськой.

XVI ст. «Сказання про Мамаєве побоїще»

Князь же великий Дмитрій сів на коня свого і почав з князями та воєводами об'їжджати полки і кожному полку мовив: «Брати мої милі, сини руські, вже ніч іде, а день наближається грізний. Ранком будемо всі пити с однієї чаші смертної. Цієї чаші чекали на Русі занадто довго».

Відпустив брата свого князя Володимира Андрійовича вверх по Дону в діброву, щоб сховався там полк його. І дав йому з двору свого відбірних витязів, і ще відпустив з ним відомого воєводу Дмитрія Волинця...

Прийшло ж 8 вересня, свято Святої Богородиці. І почали прапори християнські майоріти і труби численні сурмити. Утвердивши полки руські, пересів князь Дмитрій з одного коня на іншого і зняв із себе царський одяг і в інший вдягся.

Полки почали сходитися. Виїхав печеніг з полку татарського, перед усіма мужністю похваляючись. Побачив його Пересвєт-монах і мовив: «Ця людина шукає собі подібну, то хочу з ним побачитись». І вдарилися міцно, мало що земля під ними не провалилася. І впали обидва з коней і померли. На шостій годині почали погані наших долати. Самого великого князя поранили, і прийшов час восьмий і виїхав з діброви засадний полк. І повернув поганих і побігли вони.

Перемога на Куликовому полі дуже підняла авторитет московських князів і дала народу впевненість, що Русь спроможна скинути владу Орди. Повне визволення залишалося тепер лише питанням часу.

У 1382 р. Москву захопив і пограбував хан Тохтамиш, але відновити колишню систему панування над Руссю Орда вже не змогла. Перед смертю Дмитрій Донськой заповів велике княжіння Владимирське своєму старшому синові Василію І як «вотчину» московських князів. Так уперше з моменту встановлення ординського ярма руський правитель відмовився визнавати право хана розпоряджатися великим княжінням. Злиття Владимирського і Московського князівств завершилося.