моди великий вплив справило християнство. В античному світі вклонялися красі людського тіла й тому по можливості намагалися відкривати його. Християнська церква суворо засуджувала все «тілесне» й вимагала, щоб тіло й голова були закритими.

У ранньому Середньовіччі європейці носили перев'язані ремінцями панчохи, на лляну нижню сорочку вдягали верхню - з рукавами та розрізами по боках. Довершували вбрання короткі штани і плащі (часто з капюшоном). У такому вигляді чоловіків було важко відрізнити від жінок, що викликало постійні нарікання з боку християнської церкви. Лише у XII ст. одяг остаточно набув «ознак статі»: чоловіки стали носити тільки штани, а жінки - тільки спідниці. Поява тоді ж ґудзиків дуже змінила фасони.

У XIV ст. у Бургундії зародилася і швидко поширилася Європою мода на вузький та довгастий силует. Для виготовлення нарядів почали використовувати нові тканини - бавовняні, шовкові та оксамитові, а також коштовне каміння, вишивку, мереживо. Потяг до дорогого вбрання був настільки сильний, що деяким королям довелося навіть видавати спеціальні «закони проти розкошів». Вони забороняли надто пишне вбрання і надмірне захоплення прикрасами, не дозволяли носити розкішний одяг городянам. Але чепуруни воліли радше сплачувати штрафи, ніж дотримуватися цих правил. Виникла звичка носити спеціальну сорочку, щось на кшталт білизни.

Взуття довго робили з м'якої шкіри без підборів. Лише щоб подолати багнюку, взували патіни - дерев'яні колодки з двома високими поперечними підборами. Селяни споконвіку носили дерев'яні сабо або шкіряні пантофлі. Згодом туфлі почали витягуватися, поступово їхні довгі носи досягли 30-40 см (в окремих модників навіть метра) та ще й загиналися догори. Один тогочасний суворий критик казав: «Кінці цих черевиків стирчать догори, немов зміїні хвости, колишуться й закручені, немов роги у барана». Задовгі носки таких пуленів підв'язували до колін і навіть до пояса. Зрозуміло, що ходити в них було незручно. Збереглася розповідь про те, що в ході невдалої битви з турками рицарі відрубували носки пуленів, аби швидше тікати від ворога.

З головних уборів носили круглі шапки, ковпаки, тюрбани, берети з хутряною облямівкою, хустки, капелюхи з пір'ям. Жінкам подобалась «цукрова голова» - обтягнутий тканиною конусоподібний картонний ковпак до 80 см заввишки з покривалом. На руки в холодну погоду вдягали рукавиці з одним пальцем. Коли ж з'явилися рукавички, ними користувалися спочатку лише на полюванні або в дорозі. Лише згодом вони перетворилися на обов'язкову частину повсякденного гардероба. Рукавичкам судилося зіграти й іншу роль: їх кидали супернику, аби виявити йому своє презирство й викликати на двобій.

Улюбленими прикрасами були браслети, ланцюжки, пояси, каблучки, вишиті й шкіряні гаманці, ґудзики тощо. Один герцог вразив усіх присутніх, коли прибув на бал у вбранні з 128 ґудзиками із коштовного каміння. Косметику, пахощі та парфуми за неймовірні гроші купували у східних купців.