ділові папери від купця до його далекого партнера; спеціальний гонець поспішав із секретним посланням від короля; випадкові люди передавали приватні листи. З XIII ст. почали використовувати поштових голубів, завезених у Європу з Візантії. Усе це були дуже ненадійні та залежні від найменшої несподіванки засоби зв'язку, однак інших Середньовіччя не знало.

Не існувало точного виміру ні часу, ні простору. Доба складалася з окремих відрізків, відділених один від одного церковним подзвоном. Життя людини рухалося в замкненому колі: ранок, день, вечір, ніч. Понять «хвилина» або «секунда» просто не існувало. Точний вимір часу починає вживатися лише на схилку Середньовіччя. Простір вимірювали часом, за який його можна було подолати.

X ст. Чернець Рішар про стан шляхів сполучення

Придивившись уважніше, я зрозумів, що нам загрожують нові знегоди. На цьому мосту було так багато і таких великих провалів, що навряд чи люди, які звикли до життя у місті, могли легко ходити по ньому навіть удень. Мій попутник, людина діяльна і винахідливий мандрівник, пошукав поблизу човен, не знайшов його і повернувся до небезпечного проходу.

Бог допоміг йому без пригод переправити наших коней через міст. Іноді у пошкоджених місцях він підкладав їм під ноги свій щит, у декількох місцях з'єднав розламані дошки. То схиляючись, то розгинаючись, просуваючись уперед, чи відступаючи на крок, він зрештою благополучно пройшов по мосту разом із кіньми, а я попрямував за ним.

4. Замок та його мешканці. Починаючи з X ст. складовою частиною середньовічного ландшафту стають замки. Головною причиною зведення цих фортець була постійна загроза мирному існуванню, прагнення захиститися від ворогів. Зазвичай замки будували на пагорбі або на високому березі річки. Звідти вдавалося здалеку побачити ворога, там було легше від нього оборонятися. До кінця X ст. замок - це двоповерхова дерев'яна вежа, донжон. Нагорі жив феодал, а внизу - воїни та слуги. На першому і поверсі розташовувалися також господарські приміщення, кухня, збройні та продуктові склади. Замок оточував вал із частоколом і глибокий рів з водою, через який на ланцюгах перекидався міст. Коли його підіймали, доступ до замку ставав неможливим. В одну з веж вели важкі в'їзні ворота з міцного дуба, окуті зверху залізом. Позаду воріт, на певній відстані від них, знаходилися підйомні ґрати. Як тільки їх опускали, той, хто встигав прорватися за ворота, потрапляв у пастку.