Не дивно, що у ХІІ-ХІІІ ст. відбулася справжня «дорожня революція»: виникло багато нових шляхів, маршрути яких відповідали насамперед інтересам торгівлі. Переважали наїжджені путівці і навіть стежини, зазвичай невимощені, ґрунтові. Більшу частину року їх неможливо було подолати через непролазну багнюку, тому подорожувати доводилося верхи. Товари перевозили в основному на в'ючних тваринах - мулах та ослах. Частково використовували також волів, а згодом і коней, запряжених у вози. Успіхи в розвитку транспорту пов'язані з удосконаленням упряжі й особливо з винайденням колеса зі шпицями та залізним ободом, що полегшило вагу воза. У XIV ст. почали пробивати перші гірські тунелі.

Річковий транспорт був зручнішим, дешевшим і безпечнішим. Щоправда, річки нерідко доводилося долати вбрід, бо кам'яні та дерев'яні мости зустрічалися нечасто. Для перевезення великих вантажів слугували баржі та інші судна. їх тягли, ідучи берегом, запряжені мотузками коні. Для дрібних перевезень обходилися звичайними човнами. Річкова мережа охоплювала всю Європу, а для переходу з однієї річки в іншу прокладали канали. Зазвичай будівництво цих складних споруд вимагало чималих зусиль. Мешканці Мілана зводили свій 50-кілометровий канал цілих 80 років! Поступово техніка проведення каналів досягла високого рівня: їх почали оснащувати камерними шлюзами.

Левова частка всіх товарів постачалася морськими шляхами, тому саме в морському транспорті відбулися особливо помітні зрушення. У IX ст. найдосконалішими вважалися скандинавські судна з високими бортами (у Візантії їх називали «карабія», звідки й походить українське «корабель»). Вони ходили під вітрилами за допомогою весел і вміщали 200-300 чоловік. Цю техніку перевершили німецькі та середземноморські суднобудівники. їхні галери, коги, караки, каравели мали місткість 500-600 тонн і брали на борт понад 1000 чоловік.

На початку XII ст. вдалося вдосконалити кермо, з ХНІ ст. увійшов у вжиток компас, у XIV ст. появилися перші морські карти і почалося спорудження маяків. Тоді ж на зміну береговому прийшло морське право: закон забороняв феодалам привласнювати вантажі з кораблів, що зазнали аварії біля їхніх володінь.

Кожний феодал дозволяв проїжджати по своїй землі лише після сплати мита. Коли подорож була далекою, то й загальна сума виходила великою. До того ж діяв звичай, відомий за прислів'ям: «Що з воза впало, те пропало». Це означало, що, опинившись на землі, вантаж ставав здобиччю місцевого володаря. Тому навмисне псування доріг було для феодалів звичайною справою. Ще більшу загрозу обіцяла мандрівникам зустріч із розбійниками, які безжально грабували свої жертви.

Єдиної системи поштового зв'язку в Середні віки не існувало. Кореспонденція доставлялася за дорученням або на прохання. Капітан судна віз