Південної Італії був змушений підтверджувати силою зброї. Вдалий військовий похід закінчився пишною коронацією Генріха. Несподівано енергійний государ помер зовсім молодим. Його сину Фрідріху виповнилося всього три роки.

Для Фрідріха II (1220-1250) Німеччина завжди залишалася чужою країною. За 30 років свого правління він відвідав її лише двічі. Імператор виріс і жив на Сицилії - мальовничому і зручно розташованому острові, яким колись почергово володіли візантійці, араби і нормани. Тісне переплетіння різних культур надавало неповторного колориту сицилійському життю і суспільству. Королівська влада була тут найсильнішою у Західній Європі: феодали повністю залежали від Фрідріха II. Двір імператора в Палермо вражав витонченою розкішшю, а пишний церемоніал підносив велич государя на неперевершену висоту.

Фрідріх II був найосвіченішим із тогочасних монархів: знав багато мов, складав вірші, написав цікавий трактат про соколине полювання. На відміну від інших європейських країн, державні посади у Сицилійському королівстві обіймали не васали імператора, а навчені й призначені за плату чиновники. Прагнучи поставити собі на службу якомога більше знаючих людей, Фрідріх II заснував університет у Неаполі - перший із створених не папою чи містами, а імператором.

Фрідріх II побудував потужний флот і першим у Західній Європі набрав постійне військо, сформоване переважно із сицилійців-мусульман. Він ніколи не виявляв зневаги до інших релігій або народів, мав прекрасні стосунки з мусульманськими государями. Під час Шостого хрестового походу імператор без усякого застосування зброї домовився з єгипетським султаном про мирне повернення християнам Єрусалима. Натомість Фрідріх II не закрив жодної мечеті і запевнив султана, що надаватиме йому підтримку проти ворогів. Така поведінка дратувала пап і неодноразово закінчувалася відлученням імператора від церкви.

Фрідріх II продовжив боротьбу з папством за панування у Центральній та Північній Італії. Ці області приваблювали його не лише своїм винятковим багатством. Вони утворювали своєрідний міст між Німеччиною і Південною Італією і дозволяли імператору з'єднати свої володіння. Усі військові витрати лягли на Сицилійське королівство. Від німецьких князів Фрідріх II вимагав лише одного - не заважати і задля цього постійно йшов їм на поступки. Князі отримали майже необмежену владу у своїх землях.