Щоб зміцнити свої позиції, імператори прагнули заручитися підтримкою церкви. Оттон І та його наступники щедро дарували їй численні землі та привілеї, а натомість призначали єпископами та абатами вірних собі людей. У Німеччині їм вдалося зробити церкву головною опорою імператорської влади. Наприкінці X ст. імператори вдало скористалися ослабленням папства і навіть почали на власний розсуд призначати пап. Обурене духовенство виступило за звільнення церкви від світської влади. Особливої гостроти конфлікт між імперією і папством набув у подіях уже згадуваної «боротьби за інвеституру». Імператорська влада вийшла з неї ослабленою.

Для здійснення італійських походів імператори постійно зверталися по допомогу до німецьких князів. У обмін князі вимагали все нових привілеїв і фактично ставали незалежними правителями. Вони вміло користувалися тим, що в Німеччині не склався звичай успадковувати престол. Королів обирали князі. Кожний государ, щоб передати корону синові, мусив ще за життя отримати їхню згоду. Все частіше імператори просто купували підтримку князів ціною різних поступок.

2. Могутність Штауфенів. Посилення імператорської влади відбулося за государів з династії Штауфенів (або Гогенштауфенів), головна мета яких полягала у підкоренні Італії. Здібний полководець і досвідчений політик Фрідріх І (1152-1190) навіть отримав італійське прізвисько Барбаросса (Рудобородий). Він шість разів вторгався в країну, але несподівано наштовхнувся на протистояння нової могутньої сили - багатих і незалежних міст.

Попервах Фрідріх І уміло скористався розбратом і суперництвом між містами. Два роки німецьке військо тримало в облозі Мілан - найбільший центр процвітаючої Ломбардії. Після капітуляції імператор ущент зруйнував місто, а його мешканців страшенно принизив, змусивши з мотузками на шиї благати про пощаду. Розправа обурила всю Італію і показала, що досягти успіху можна лише спільними зусиллями. Північноіталійські міста об'єдналися в Ломбардську лігу і в 1176 р. біля міста Леньяно завдали війську Фрідріха І нищівної поразки. Сам імператор ледве встиг врятуватися, покинувши на полі битви свій меч і прапор.

Італійську політику Фрідріха І продовжив його син Генріх VI (1190-1197). Він одружився з сицилійською принцесою, однак право на корону