Наприкінці X ст. у Німеччині відбулося короткочасне піднесення культури, відоме під назвою «Оттонівське відродження ». При дворі Оттона І діяла Академія, де освічені люди писали літературні твори і виготовляли рукописи.

Дружиною Оттона II була візантійська принцеса Феофано, що сприяло посиленню культурних зв'язків з Візантією. Виникли школи для хлопчиків і дівчаток, серед учителів особливо виділявся вчений монах Герберт. Людина незнатного походження, він здобув прекрасну освіту і став спочатку вчителем майбутнього імператора Оттона III, а потім - папою римським Сильвестром.

Кожний новий король вважав за необхідне отримати імператорську корону в Римі. Нерідко такі походи перетворювалися на затяжні війни, і тоді королі надовго залишали Німеччину. За їхньої відсутності зростала незалежність великих феодалів.