виснажувало країну, і невдовзі від завоювань їй довелось перейти до оборони. У 1071 р. у битві при Манцікерті (Вірменія) турки-сельджуки розгромили візантійське військо. У полон потрапив навіть імператор Роман IV. Сельджуки заволоділи Малою Азією і заснували на землях імперії свою державу - Іконійський султанат.

Скрутне становище імперії загострило боротьбу за владу. Військова аристократія посадила на престол Олексія І Комніна (1081-1118), талановитого полководця, політика і дипломата. Василевси династії Комнінів зуміли на ціле століття відродити славу Візантії. Вони відвоювали у турків Малоазійське узбережжя і підкорили частину Сирії. Коли Олексій І звернувся до Заходу по допомогу проти сельджуків, Константинополь став пунктом збору хрестоносців. Відвойовані ними землі визнали владу Візантії.

4. Загибель імперії. Правління Комнінів завершилося громадянською війною. Імператори втратили трон, а сама імперія почала розвалюватися прямо на очах. Найвідчутнішого удару завдав їй Четвертий хрестовий похід. Навесні 1204 р. Візантія тимчасово припинила своє існування, а на її руїнах виникла і на півстоліття утвердилася нова держава - Латинська імперія хрестоносців. Однак Візантія не загинула. Вона оговталася від удару й відродилася на малоазійських землях, що уціліли від латинського завоювання. Там утворилася Нікейська імперія, яка невтомно накопичувала сили для збирання боєздатного війська і повалення латинського володарювання.

У 1261 р. імператор Михаїл Палеолог визволив Константинополь і відродив Візантійську імперію. Проте це була вже зовсім інша, виснажена набігами сельджуків і внутрішніми чварами країна. Її територія і населення різко скоротилися, занепад торгівлі й ремесла підірвав економіку. Імперія являла собою лише тінь колишньої могутності. До того ж на Візантію насувався новий ворог - турки-османи, які наприкінці XIII ст., після розпаду держави турків-сельджуків, створили на їхніх землях власну войовничу державу.

Невдовзі османи підкорили всі азійські володіння Візантії і перейшли до завоювання Балканського півострова. їхній натиск змусив Палеологів шукати військової допомоги на Заході. Щоб урятувати державу, імператори навіть погодилися на унію - злиття православної та католицької церков, причому майже всі розбіжності були усунені на користь Риму. Обурені візантійці оголосили таке рішення принизливим для себе і відмовилися його визнати. Вони почали готуватися до захисту Константинополя.

Візантійська столиця вважалася неприступною. Тому, коли військо султана Мехмеда II Завойовника оточило Константинополь, на Заході були впевнені, що місто протримається декілька місяців, і не поспішали з допомогою. Але знесилена Візантія не змогла зібрати великого війська: 150-тисячним загонам османів протистояли всього 7000 захисників Константинополя. Султан не давав їм відпочити ні вдень, ні вночі, постійно ки-