хочеш врятуватися втечею, це неважко! Ми маємо багато грошей; ось море, ось судна! Але дивись, щоб потім, коли ти врятуєшся, не довелось тобі коли-небудь віддати перевагу смерті перед таким порятунком. Подобається мені старовинне слово, що царська влада - чудовий саван».

Так мовила цариця; слова її надихнули всіх.

Нескінченні війни, внутрішні чвари, жахлива епідемія чуми, яка забрала майже половину населення Візантії, - усе це вкрай виснажило сили імперії.

3. В оточенні ворогів. Своєму наступнику Юстиніан залишив порожню скарбницю, розорене населення, знесилене військо й небезпечних ворогів на всіх кордонах держави. Для Візантії настали важкі часи: за століття вона втратила близько половини своїх володінь. Вестготи витіснили візантійців з Іспанії, лангобарди відібрали майже всі італійські землі. Ще відчутнішого удару завдали араби, які обрушилися на східні кордони держави. Вони захопили найбагатші провінції Візантії - Єгипет, Сирію, Палестину, а у 717 р. з моря і суші блокували Константинополь.

Здавалося, столиця приречена на загибель. Але візантійці знищили арабський флот «грецьким вогнем» - пальною сумішшю, яку через спеціальні труби викидали на ворожі кораблі, спалюючи їх дощенту. Порятунку не було: суміш горіла й на воді. Виготовлення «грецького вогню» охоронялося як державна таємниця, вороги так і не змогли проникнути в його секрет. Упродовж декількох століть ця грізна зброя неодноразово приносила візантійцям перемоги.

У час жорстоких випробувань серед візантійських християн поширилося вчення, яке заперечувало вшанування ікон. Його прибічники - іконоборці - знищували ікони, викидали їх із храмів. Вони стверджували, що, вшановуючи ікони, людина поклоняється ідолу, оскільки Бог - це дух і, на відміну від тіла, його неможливо зобразити. їхні противники - іко-ношанувальники - вважали, що між Богом і іконою існує зв'язок і коли людина вшановує ікону, вона наближається до Бога.

Василевс Лев III відкрито підтримав іконоборців, маючи на меті практичні міркування. Він хотів відібрати у монастирів частину земель і скарбів, щоб укріпити фінансове становище імперії і покласти край надмірній могутності церкви. Боротьба тривала понад століття, супроводжувалась жорстокими розправами і нищенням безцінних пам'яток візантійського мистецтва. Як тільки монастирські багатства і землі опинилися в руках імператорів, іконоборство почало згасати. У середині IX ст. іконошанування було урочисто відновлене, але з тривалого протистояння Візантія вийшла ослабленою.

Чим щільніше стискувалося навколо імперії кільце ворогів, тим значнішою ставала роль дипломатії - засобу мирного розв'язання міжнародних проблем. Візантійські дипломати славилися своїм умінням вести складні переговори, укладати вигідні угоди, знаходити потрібних союзників. Саме в них навчалися мистецтва дипломатії середньовічні європейці, а звичаї