У багатолюдних містах процвітали ремесла, а виготовлені візантійськими майстрами ювелірні прикраси, розкішні тканини, коштовний і скляний посуд не мали собі рівних. Візантія залишалася країною численних, прекрасно забудованих міст, де вирувало ділове життя. Особливо вражав пишністю соборів і палаців столичний Константинополь. Візантійці дуже пишалися величчю і багатством своєї країни.

Уся повнота державної влади належала василевсу (грец. - імператору). Він видавав закони, командував військом, призначав на посади, тримав під своїм захистом церкву. Зі свого боку, церква стверджувала, що влада імператора є священною, він обраний Богом для володарювання над християнським світом і стоїть вище за всіх інших людей. Панувало правило: «Що бажає імператор - має силу закону». Василевса оточувало загальне поклоніння, його двір потопав у розкоші. Своє особливе становище візантійські правителі підкреслювали навіть у одязі. Тільки вони мали право носити плащі і взуття червоного (пурпурного, багряного) кольору.

Разом з тим влада імператора не була спадковою. Кожного нового государя проголошували військо, сенат і народ, тому на престол могли піднятися навіть люди невисокого походження. Неодноразово імператорами ставали колишні солдати і навіть звичайні селяни. Проте, щоб утриматися на троні, їм доводилося уважно прислухатися до думки знаті й чиновників, а також до настроїв рядових жителів столиці. Коли мешканців Константинополя не влаштовував якийсь правитель, вони виходили на вулиці міста з криками: «Іншого імператора ромеям!» Інколи їм вдавалося досягти успіху, але частіше імператорів скидали за допомогою двірських інтриг та заколотів.

2. Доба Юстиніана. Вершини своєї могутності Візантія досягла за правління Юстиніана І (527-565). Він народився у сім'ї македонського селянина, але ще підлітком опинився у Константинополі, у свого дядька -відомого полководця Юстина. Там юнак отримав блискучу освіту, а коли Юстина оголосили імператором, став його співправителем. Згодом ясний розум, невичерпна енергія,