Константинопольському, або, як його називали, «вселенському патріарху». Вони постійно суперничали між собою за вплив на християн, однак діяти їм доводилося в різних умовах. Східна церква була частиною міцної держави, спиралася на неї і підкорялася владі імператора. Західна - прагнула піднестися над світською владою і підпорядкувати її собі.

2. Християнізація Європи і папство. Наприкінці IV ст. християни становили більшість населення Римської держави. Тоді ж почалося навернення в нову віру тих германських племен, які вторглися на територію імперії - вандалів, вестготів, остготів. У ІV-Х ст. християнство стало релігією франків, лангобардів, англів, саксів, піренейських і скандинавських народів, угорців, поляків та інших слов'ян. У ХІІ-ХІV ст. насильницькими методами здійснювалася християнізація полабських слов'ян, балтійських племен, пруссів і литовців.

На світанку Середньовіччя, коли по всій Європі освіта занепадала, на справжні сховища знань перетворилися ірландські монастирі. З їхніх стін виходили ревні проповідники нової віри - добровольці-місіонери, які несли християнство в найвіддаленіші куточки Європи. Вони проповідували Євангеліє з ризиком для життя, нерідко приймали мученицьку смерть від рук язичників. Утім, навернення в нову віру теж далеко не завжди здійснювалося лише словом. Сила зброї змусила охреститися саксів, пруссів, литовців тощо.

Місіонерством активно займалась і римська церква, особливо за папи Григорія І Великого. Енергійний організатор і видатний політик, він дуже багато зробив для посилення і збагачення церкви. Григорій І вважав папство головною силою, покликаною створити і об'єднати християнський світ.

Григорій І Великий (540-604) походив із знатної сім'ї. Він обіймав вищу в Римі адміністративну посаду префекта, але у 34-річному віці залишив її і став монахом. Продавши все своє майно, заснував сім монастирів і оселився в одному з них. Був представником папи римського при дворі візантійського імператора, а після повернення до Риму став абатом у монастирі. У 590 р. його першим з монахів обрали папою, причому в дуже важкий для Риму час, коли посилився тиск лангобардів. Григорій І особисто вів з ними переговори, піклувався про біженців, забезпечував городян продовольством, створив ополчення й очолив захист Риму. Папа багато зробив для поширення християнства серед язичників.

При Каролінгах дуже зросли земельні багатства церкви. Карл Великий узаконив церковну десятину - податок на утримання церкви. Її сплачували всі парафіяни у вигляді десятої частки врожаю (пізніше також з інших прибутків). У руках церкви опинилися величезні кошти, але сама вона потрапила в залежність від світської влади. Франкські, а потім і германські імператори на власний розсуд призначали пап. Феодальні сеньйори вчиняли так само