з єпископами, абатами, священиками. Ці посади приносили чималі прибутки й тому опинилися в руках найближчих родичів світської феодальної верхівки. Поширилася симонія - звичай купувати духовний сан. Світська влада привласнила інвеституру - право призначати вищих духовних осіб.

Дедалі більше загострювалися відносини і між західною та східною церквами. Суперництво між константинопольським патріархом і римським єпископом позначилося ще наприкінці IV ст., після розпаду Римської імперії на дві частини. Згодом виникли розбіжності в тлумаченні християнського вчення, обрядів, церковного устрою. У 1054 р. відбувся остаточний розкол християнської церкви - схйзма. Західна церква почала називатися римо-католицькою (вселенською, всесвітньою), а східна - православною або греко-католицькою (істинною).

3. Піднесення папства. Підпорядкування церкви світській владі супроводжувалося фактич'ним перетворенням вищих духовних осіб на феодальних сеньйорів. Церква зосередила у своїх руках величезні багатства -близько третини всіх оброблюваних земель і безліч цінних предметів культу. Це не тільки підривало її авторитет, а й розхитувало самі основи.

За зміни в церковному устрої виступили монахи абатства Клюні, розташованого на сході Франції. Клюнійці вели скромний спосіб життя і користувалися повагою сучасників. Вони хотіли звільнити церкву від світської влади і запровадити в ній жорстку дисципліну, щоб потім із допомогою оновленої церкви змінити світ. Вплив клюнійців швидко зростав, а клюнійська реформа набирала сили. Великий внесок у її здійснення зробив монах Гільдебранд. Він доклав чимало зусиль, аби право обирати папу повністю перейшло до колегії кардиналів (від лат. - головний, основний) - головних осіб в оточенні папи, разом з якими він керував усіма справами церкви. Оскільки призначати кардиналів міг лише чинний папа, вплив імператора на рішення кардиналів виключався. Позиції церкви помітно посилилися, коли в 1073 р. Гільдебранд став папою Григорієм VII.

Григорій VII (1015-1085) народився у селянській родині, але зміг отримати прекрасну освіту. Природа не наділила його привабливою зовнішністю, зате обдарувала сильним характером, невгамовною енергією і неабияким талантом політика. Ставши папою, він рішуче відстоював незалежність церкви від світської влади. Григорій VII вважав, що лише папа є главою церкви і має право не тільки коронувати імператора, а й усувати його з престолу.

Григорій VII заборонив білому духовенству одружуватися, щоб турботи про сім'ю не відволікали його від церковних обов'язків. А головне - він стверджував, що всі світські правителі мусять підкорятися папам і складати їм васальну присягу. Коли Григорій VII скасував право світської влади призначати єпископів, імператор Генріх IV оголосив у відповідь, що