У XIII ст. в Західній Європі зародилося світське за характером театральне мистецтво. Усіх мандрівних акторів, незалежно від того, були вони музикантами, співаками, танцівниками, акробатами чи фокусниками, називали жонглерами. Свої вистави вони давали просто неба, на міських площах. Зазвичай участь у таких видовищах брали також глядачі, і тоді вистава перетворювалася на запальний карнавал.

Останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нового часу називають творця італійської літературної мови, великого флорентійця Данте Аліг'ері (1265-1321). Його «Божественна комедія» змальовує грандіозну картину Всесвіту, природи, людського і суспільного буття. Поет переконаний, що людина народжена для добра і радості, вона здатна досягти висот мудрості й перемогти зло. Віяння Нового часу відчуваються й у творчості видатного англійського поета Джефрі Чосера (1340-1400), автора знаменитих «Кентерберійських оповідань».

Упродовж усього розвитку людства основу культури становила народна творчість. Народ створював мову, але сам залишався переважно неписьменним. Тому народна культура була усною, через що відтворити її повністю дуже важко. Про погляди простих людей і сприйняття ними світу ми дізнаємося з літератури, яка належала перу освіченої верхівки суспільства.

Середньовічна людина сприймала буття, керуючись християнською вірою. Земне існування вважалося тимчасовим, а життя душі - вічним, тому насамперед необхідно було турбуватися про її спасіння. В уяві не-освіченого населення історія людства набувала переважно легендарного і