номічним суперництвом. Упродовж століть позиції гвельфів і гібелінів визначали все життя італійських республік.

Самостійною політичною силою стали також пополани - широкі верстви торгово-ремісничого населення. Розрізнялися заможні й бідні пополани -«жирний» і «худий народ». Економічне процвітання міст додавало пополанам сили й рішучості: у Флоренції, Мілані та інших містах їм вдалося усунути від влади знать. Однак плодами спільної перемоги скористалася лише пополанська верхівка, яка зосередила у своїх руках міське управління. Невдоволення «худого народу» вилилося у низку міських заворушень. У 1378 р. особливого розмаху набуло повстання найманих робітників чомпі (чесальників вовни) у Флоренції. Після його придушення в місті утвердилася влада «жирних» пополанів.

У ХІІІ-ХV ст. італійські республіки були вже настільки могутніми, що почали битву за переділ Італії, насамперед за оволодіння торговими шляхами. Вони не шкодували ні сил, ні грошей для оплати кондотьєрів - найманих командирів військових загонів. Італія не знала внутрішнього миру. Міста постійно ворогували між собою, а щасливий переможець підпорядковував собі слабшого сусіда. Чимало чужих територій привласнили у такий спосіб розвинені Флоренція та Венеція.

Відбувалися зміни і в політичному устрої міст. Замість республіки виникла нова форма правління - сеньйорія на чолі з правителем (сеньйором), який тримав у своїх руках усю повноту міської влади. Термін правління сеньйора був необмеженим, поступово його посада перетворилася на спадкову.

В середині XV ст. навіть у Флоренції, де зберігався республіканський устрій, фактично правив багатий банкір Козімо Медічі. Хоча Козімо не мав звання сеньйора, політика повністю вершилася в його палаці. Найблискучі-шим правителем Флоренції став онук Козімо - Лоренцо Чудовий. Людина