В Італії найкраще зберігся античний спадок, тому тут значно раніше, ніж в інших країнах Європи, пожвавилося міське життя. Вже з VIII ст. активно відроджувалися старі й підіймалися численні нові міста. Вдале розташування в центрі Середземномор'я, на перетині морських шляхів, сприяло перетворенню великих портів Італії на центри посередницької торгівлі між Заходом і Сходом. Флот Генуї, Венеції і Пізи панував у Середземномор'ї. У житті італійського міста тон задавала не знать, а ділові люди - купці, банкіри, підприємці.

Італійські купці започаткували банківську справу: не випадково їх усіх називали «лом-бардцями». Далеко за межами країни славилися зброя з Мілана, тонкі сукна з Лукки, скляні вироби з Венеції. Широка торгівля, багатогалузеве ремесло, кредитно-грошові операції - все це створювало надійну основу для збагачення італійських міст. Виборюючи незалежність, городяни руйнували феодальні замки й переселяли їхніх володарів у міста, а сільську округу підпорядковували собі. Поступово великі міста перетворились на самостійні міські республіки, кожна з яких мала власне законодавство, органи управління, військо й монету. Завдяки небувалому розквіту міст Італія увійшла до числа передових країн середньовічної Європи.

Тривалий час Італія залишалась головною ареною боротьби за верховенство між імператорами і папами. Конфлікт досяг піка в уже відомому нам зіткненні папи Григорія VII з імператором Генріхом IV. Обидва суперники прагнули залучити в союзники якомога більше міст, а за підтримку жалували право самоврядування. Необхідність стати на той чи інший бік призвела до виникнення всередині міст двох протиборчих угруповань. Папу підтримували гвельфи, а імператора - гібеліни. Однак протиріччя між ними пояснювалися не стільки політичними уподобаннями, скільки еко-