Попри всі випробування, дофін Карл (так у Франції називали старшого сина короля, спадкоємця престолу) мужньо продовжив боротьбу проти англійців. Він змусив їх піти на переговори і в 1360 р. підписати мирний договір у Бретіньї. Франції довелося віддати Едуарду III значні території, але натомість вона отримала перепочинок.

Після смерті в англійському полоні Іоанна II корона Франції перейшла до його сина. Карл V (1364-1380) виявив здібності неабиякого правителя і провів важливі перетворення у війську: налагодив дисципліну, збільшив кількість здібних командирів та вправних лучників. Король правильно оцінив причини попередніх поразок і відмовився від старої тактики воєнних дій. Відтепер французи уникали великих битв і вимотували ворога у частих дрібних сутичках. Надійним помічником війська були створені простим народом партизанські загони. Усе це дозволило Франції перейти в наступ і поступово витіснити англійців з більшої частини загарбаних територій.

Утім, закріпити успіх країна не змогла. Королівський трон успадкував слабоумний Карл VI, почалася боротьба за владу між його найближчими родичами - герцогами Бургундським та Орлеанським. Англійський король Генріх V Ланкастер влучно скористався цим розбратом, висадився в Нормандії і продовжив війну. У 1415 р. біля Азенкура зійшлися армії двох держав. Битва закінчилася нищівною поразкою французів. Герцог Бургундський зрадницьки перейшов на бік англійців і допоміг Генріху V оволодіти Парижем.