На селян покладався також тягар «громадських робіт»: ремонт мостів та захисних споруд, забезпечення сеньйора підводами для перевезення вантажів. Феодал був для залежних селян і єдиним суддею.

Проте таких селян не можна називати кріпаками. Адже сеньйор не мав права їх убити, продати без землі або розлучити із сім'єю. Якщо селянин виконував усі необхідні повинності, заборонялося зганяти його із землі. Більше того, сеньйор був зобов'язаний захищати селян. І кожен феодал робив це, бо, зрештою, саме від результатів селянської праці залежав його добробут. Вільних селян у Середні віки залишилося мало. Значну групу населення вони складали лише у скандинавських країнах, де суворий клімат і брак родючих земель ускладнювали розвиток землеробства. Однак і вільні селяни перебували під судовою владою сеньйора.

Селяни не тільки працювали на землі. У кожному селі були свої майстри - ковалі, ткачі, гончарі. Вони виробляли все - від знарядь праці до одягу й посуду. Такий стан економіки, коли майже все необхідне не купується, а виготовляється на місці, називається натуральним господарством.

Мешканці одного чи декількох сусідніх сіл об'єднувалися в общину й усі важливі питання сільського життя вирішували на загальних зборах. Разом вони визначали, коли починати сівбу й чим засівати поля. Селянський сход встановлював порядок користування угіддями - лісом, пасовиськом, сінокосом, які не дробилися між окремими родинами, а знаходилися у спільному розпорядженні всієї общини. Зазвичай община обирала старосту, будувала власну церкву й утримувала священика. Вона дбала про порядок на своїх землях, допомагала бідним і сиротам, влаштовувала на свої кошти сільські свята. Не дивно, що вигнання з общини за якусь провину було дуже суворим покаранням. Така людина ставала безправною і беззахисною.

5. Середньовічне королівство. За тисячоліття свого існування середньовічні держави подолали великий і складний шлях.

Конунги германських племен, що обрушилися на Західну Римську імперію, були звичайними військовими вождями. В їхніх дружинах панували стародавні звичаї воїнської рівності: воєнну здобич складали на купу і розділяли між усіма нарівно. Конунга обирали й на знак законності його влади підносили на щиті. Він не мав ні корони, ні скіпетра і від інших воїнів відрізнявся тільки особливим списом. Вождь очолював дружину лише доти, доки вміло і вдало командував нею. Якщо ж йому не таланило, то його негайно усували і могли навіть убити.

На відміну від племінних вождів, королів не обирали. їхня влада переходила у спадок усередині одного із знатних родів. Саме так виникла вже відома вам династія Меровінгів. Правителі варварських королівств не мали постійного місця проживання і весь час переїжджали з одного