китайський правитель носив титул Син Неба, а саму країну називали Піднебесною. Імператорська влада була необмеженою і передавалася у спадок.

У китайському суспільстві існувала сувора ієрархія: кожному відводилося певне місце й відповідно до цього визначався не тільки рід занять людини, а й вид 'її одягу та манера поведінки. На вищій сходинці знаходився імператор, далі йшли його найближчі родичі, за ними - численні чиновники.

Залежно від рівня освіти і професійної майстерності чиновники поділялися на безліч рангів. Усі інші піддані імператора утворювали дві великі групи. До першої належали «добрі люди» - особисто вільні селяни, ремісники й торговці. До другої входили залежні - «підлі люди».

Державний устрій Китаю мав важливу особливість. На відміну від Західної Європи, де правлячу верхівку складала знать, у Піднебесній успішна кар'єра визначалась особистими якостями, а не родовитістю. Китайський імператор управляв країною за допомогою чиновників. Але щоб отримати посаду, всі претенденти мали скласти спеціальні іспити. Вони мусили вміти гарно писати ієрогліфи, складати твори й вірші, знати напам'ять старовинні тексти. Екзаменаційна система постійно ускладнювалась і проіснувала в Китаї аж до 1906 р.

Багатство не давало високого становища в китайському суспільстві. Заможних купців зараховували до простолюду, так як не відносили заняття торгівлею до престижних. Зате успішне складання іспитів й отримання державної посади повністю змінювали життя людини. Той, хто долав іспит нижчого рівня, звільнявся від податків і військової служби, починав носити халат і головний убір ученого. Навіть його батьки отримували пільги. Особи ж, які складали іспити вищого рівня, користувалися загальною повагою. Тому оволодіння грамотою ставало ключем до успіху й добробуту. Тільки освіченість відкривала шлях до високих посад і щедрої платні. З іншого боку, такі чиновники ставали надійною опорою імператорського трону.

. 5. Досягнення китайської культури. Середньовічний Китай є батьківщиною оригінальної і високорозвиненої культури.