знання, насамперед у математиці. Індійці винайшли десяткову систему числення, якою сьогодні користуються в усьому світі, навчилися виконувати дії з дробами, обчислювати площу фігур і об'єм тіл. Цінні знання накопичила медицина, особливо в лікуванні цілющими травами.

У мистецтві головну роль відігравали архітектура і скульптура. Спочатку будували переважно печерні храми, бо легше було вибити пустоти в скелі, ніж тесати каміння і здалеку перевозити його поганими шляхами. Особливо вражає вже згадуваний печерний храм в Аджанті - зразок чудового поєднання архітектури, скульптури і живопису. Щоб розписати стіни напівтемних печер, художники за допомогою білої тканини і полірованих металевих пластин віддзеркалювали в печері яскраве сонячне світло. Найдивнішим є те, що фарби розписів світяться в темряві!

З часом печерний храм в Аджанті занепав. Джунглі навколо нього розрослися і сховали будівлю від людських очей. Тільки на початку XIX ст. один англійський офіцер під час полювання випадково помітив неясні обриси печер. Коли він насилу до них дістався, то побачив прекрасні будови із чудовими розписами. Всього печер нараховувалось 29. Учені стверджують, що навіть якби Індія внесла до скарбниці світової культури лише живопис Аджанти, вже одне це стало б її безцінним дарунком людству.

Після остаточного утвердження індуїзму храми стали будувати з тесаного каміння. Внутрішні приміщення робили низькими і темними: це були святилища, куди доступ дозволявся не всім. Основна маса віруючих здійснювала обхід храму ззовні. У дворі й на стінах храму стояли численні скульптури із зображенням богів.

Коли утворився Делійський султанат, почали зводити мусульманські культові споруди - мечеті, мінарети, медресе й розкішні гробниці - мавзолеї. Усі ці будівлі мали незвичні для Індії форми і були позбавлені скульптур, але вражали своєю пропорційністю і строгою красою. До наших днів зберігся мінарет Кутб Мінар у Делі - могутня ребриста башта 72 метри заввишки,