правителем міста київський князь призначав свого сина, однак великий вплив на вибір претендента мала новгородська знать. Коли новгородці не схотіли прийняти одного з княжичів, вони погрозливо заявили його батькові Святославу: «Якщо дві голови має твій син, то присилай його».

У середині XII ст. новгородці добилися незалежності від Києва. Виникла Новгородська боярська республіка - своєрідна форма правління, при якій виборні органи влади існували поряд з княжою владою. Оскільки посадових осіб у Новгороді не призначали, а обирали, виникало враження участі всього народу в управлінні. Насправді ж усю повноту влади тримали у своїх руках бояри та верхівка купецтва.

Новгородці самі запрошували князя, однак чітко обмежували його повноваження. Князь не мав права володіти в Новгородській державі землею і розпоряджатися міською скарбницею. Практично він не правив Новгородом, а служив йому: був найманим воєначальником і вирішував деякі судові справи. Якщо ж князь не виконував установлені правила чи невдало командував військом, новгородці, не вагаючись, виганяли його з міста.

Вищий орган влади - загальноміське віче - це збори всього вільного чоловічого населення. На нього сходилися 300, а згодом 500 представників найзнатніших і найбагатших боярських родин. Збори відбувалися на міській площі, тому про їхні рішення знали всі городяни. Віче мало право оголошувати війну і укладати мир, затверджувати закони, запрошувати та усувати князів. На ньому обирали посадника - голову новгородського уряду, тисяцького - командира міського ополчення і єпископа (пізніше - архієпископа). Останній, крім духовної, мав ще й світську владу: розпоряджався міською скарбницею, вів судові справи, керував зовнішньою політикою Новгородської республіки.

Кожна вулиця і кожний кінець (район) міста мали своє управління - вуличанське чи кінчанське віче. Нерідко новгородці розколювались на ворогуючі угруповання, і тоді різні кінці міста сходилися один проти одного в рукопашному бою. Билися зазвичай на перекинутому через річку Волхов мості. Траплялося, що переможці наполягали на страті противників. Тоді переможені летіли з моста в річку.

3. Монгольське завоювання Русі. У XIII ст. роздроблена на окремі князівства Русь опинилася перед лицем жахливого ворога - монгольських завойовників. Численні монгольські племена - монголи, татари, меркіти та інші - займалися переважно скотарством, розводили коней, биків і овець. За ім'ям най-могутнішого з племен усіх їх називали спочатку монголами, а згодом монголо-татарами чи татарами.

З давніх часів монголи кочували в степах Центральної Азії, перевозячи на візках свої юрти - переносне, покрите шкурами тварин житло. На чолі окремих племен стояли хани, існувала знать - нойони. Військову опору ханів становили дружинники - нукери (від монгол. - друг). Племена постійно ворогува-