лення пов'язане з іменем правнука Вільгельма - уже знайомого нам Генріха II Плантагенета (1154-1189). Крім Англії, до складу його величезної Анжуйської держави входила також майже половина Франції, у тому числі багаті Нормандія й Аквітанія. Генріх II був невтомним працівником. Здавалося, він ніколи не відпочиває, постійно роз'їжджає по своїх володіннях і всюди наводить порядок. Щоб мати надійну опору, король призначив шерифами (управителями англійських графств) відданих собі людей незнатного походження.

Важливі зміни викликала проведена Генріхом II судова реформа. Раніше справи розглядали місцеві сеньйоріальні суди, які виносили вирок за результатами поєдинку або після застосування ордалій - випробувань водою і вогнем. Під час їх звинуваченому доводилося класти руки на вогонь, проходити через палаюче вогнище, тримати розпечене залізо. Або ж його змушували дістати кільце з окропу чи кидали із зв'язаними руками у холодну воду. Невинним вважався лише той, хто витримував ці випробування.

Генріх встановив нові правила. Кожна вільна людина могла за певну плату перенести розгляд своєї справи з сеньйоріального до королівського суду. Там судді діяли зовсім інакше. Вони опитували 12 «гідних, чесних і таких, що заслуговують на довіру», місцевих жителів, які свідчили під присягою (тому їх називали присяжними). Поступово суди присяжних витіснили феодальні, по всій країні поширилося єдине королівське право.

Важливе значення мала військова реформа. Генріх II обмежив військову службу феодалів терміном до 40 днів. За решту служби (а іноді й за всю) вони мусили сплачувати своєрідний податок - «щитові гроші». На ці кошти король набирав наймане рицарське військо. Крім того, Генріх II зобов'язав усіх вільних чоловіків мати озброєння, щоб за необхідності з них можна було створити ополчення. Залежність короля від військових сил феодалів різко зменшилася.

Серйозне зіткнення відбулося у Генріха II із церквою, яку він спробував поставити під свій контроль. Проти цього рішуче виступив архієпископ Томас Бекет, колишній друг короля. Роздратований Генріх необережно вигукнув: «Невже не знайдеться нікого, хто позбавив би мене цього попа!» Одразу ж декілька надто послужливих придворних увірвалися до Кен-терберійського собору, де правив службу архієпископ, і прямо біля вівтаря вбили його. Злочин викликав страшенне обурення, папа римський загрожу-