тим, хто звик покладатися на власні сили й розум. Справжній успіх міг прийти до людини незнатної, але енергійної і заповзятливої.

Залишаючись щирими християнами, ділові люди прагнули витрачати свій час і кошти вже не на приготування до загробного існування, а на радощі земного життя. Вони зводили і прикрашали творами мистецтва прекрасні палаци, цінували книги, захоплювались старовиною. Адже на італійській землі, в колишньому серці Давнього Риму найкраще і найбільше зберігся античний спадок. Оновлення культури відбувалося тут у вигляді відродження античності.

Творці нової культури негативно ставилися до «середньовічного варварства». Свій час, коли почала відроджуватися античність, вони вважали періодом справжнього піднесення культури після її «тисячолітнього занепаду». Звідси й походить назва - Відродження (франц. Ренесанс).

Ті, хто захоплювався старовиною, докладали чимало зусиль, аби розшукати і вивчити античні пам'ятки - рукописи, статуї, монети. Свої заняття вони визначали латиною «студія гуманітатіс» - «вивчення людського», через що їх самих стали звати гуманістами. Вищою цінністю гуманісти оголосили людину та її благо, відстоювали право кожної особи на вільний розвиток і використання своїх здібностей.

Ідеал гуманістів - це «людина універсальна», тобто всебічно розвинена і здатна до наукової та мистецької творчості. Творці Ренесансу й самі були

на диво багатогранними особистостями. Вони поєднували заняття архітектурою, скульптурою, живописом з літературою, філософією, вивченням історії і точних наук. Не випадково з тих пір обдаровану людину називають «ренесансною».

Першим представником Відродження по праву вважається родоначальник ренесансної літератури поет Франческо Петрарка (1304-1374). Його уславила «Книга пісень» -збірка віршів про кохання до прекрасної Лаури. У ній Петрарка возвеличив людську красу, порівнявши її з усім прекрасним на землі й на небі. Сучасники високо цінували талант і творчість Петрарки. Заради нього була відроджена давно забута антична традиція: на Капітолійському пагорбі в Римі Петрарку увінчали лавровим вінком.

XIV ст. З праці Петрарки «Про засоби проти всілякої долі»

Чи мало маємо причин для радості? Ми маємо розум, пам'ять, передбачення, красномовство. Деякі тварини сильніші за людину, деякі - спритніші, деякі мають гостріший слух, зір, нюх. Але немає серед них такої, яка б перевершила людину гідністю. Тільки людина має розум, мову, сльози, сміх.

Так багато тварин у небі, на землі, в морях, які призначені тільки для нашої користі і підпорядковані тільки нашому розуму, нашій владі! Зрештою кожній людській душі Господь дав ангела-охоронця. Це ще раз доводить, якою великою є гідність людини. Так! Серед усіх божих творінь людина вирізняється красою і винятковою величчю!