вже займали простір між річками Рейн, Одер і Дунай. Землі, придатної для землеробства, тут було небагато. Переважали прекрасні пасовиська. Тому головним заняттям германців стало скотарство, а основним багатством - бики, воли і корови. Непогано знали германці й землеробство. Вони користувалися ралом і плугом, вирощували ячмінь, просо, пшеницю, льон. Досить активно германські племена займалися торгівлею, зокрема з римлянами. Мешкали вони у невеликих селах або хуторах. Римський історик Корнелій Тацит (бл. 55-120) повідомляє, що вони «оселяються на відстані один від одного, де кому сподобається ручай, галявина або гай». Для житла будували довгі та високі дерев'яні хати, розраховані на велику сім'ю з 20-30 чоловік. У негоду там тримали й худобу.

Жили германці общиною. Її членами вважалися вільні рівноправні чоловіки, які займалися сільськогосподарською працею. Водночас вони були воїнами і мали право брати участь у народних зборах. Германці багато воювали, але не тому, що відрізнялися якоюсь особливою агресивністю. Так звичайно відбувалося з різними народами на тій стадії їхнього розвитку, коли внаслідок появи майнової нерівності всередині общини виділялися впливові люди - знать. Рабів германці мали небагато. Вони працювали поруч із господарем, жили в його домі, харчувалися з ним за одним столом. Нерідко рабів відпускали на волю або навіть всиновлювали.

Вищим органом влади в германців були народні збори. У них брали участь усі повнолітні вільні чоловіки, за винятком тих, хто боягузтвом зганьбив себе в битві. Народні збори розглядали питання війни і миру, судили злочинців, обирали з числа найзнатніших одноплемінників старійшин і вождів. Племінні вожді, або конунги, очолювали військо і представляли інтереси племені в міжнародних справах. Рада старійшин вирішувала поточні, насамперед судові, справи. Германці не знали писемності, тому свої звичаї і закони передавали наступним поколінням усно - від батька до сина.

Окреме місце в германському суспільстві посідали ватажки дружин. Навколо цих відважних і хоробрих воїнів гуртувалася молодь, яка шукала пригод і збагачення у військових походах, точніше - у розбійних набігах на сусідів. Згодом дружина перетворилася на справжнє військо, а з дружинників виділилася служила знать. Вона витіснила з оточення конунга племінних старійшин і все рішучіше впливала на його дії. Вважалося, що члени певного роду відрізняються особливою доблестю та удачливістю, тому з нього обирали конунгів. Відступити з поля битви